Монастирський острів, парк ім. Т. Шевченка. Улюблене місце відпочинку городян. Знаходиться в центрі міста і є частиною парка ім. Т. Г. Шевченка.
Свою назву острів отримав від нібито існувавшого на ньому візантійського монастиря, заснованого тут в ІХ столітті. За легендою у його стінах княгиня Ольга перечікувала бурю на шляху в Царград у 957 р.Зупинявся тут і київський князь Володимир Великий під час походу на Корсунь (Херсонес) в 988 р. У XIII ст. монастир був знищений татаро-монголами.
В радянські часи острів називався Комсомольський. В цей час на острові було встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку, відкрито зоопарк, парк дитячих атракціонів.
У 1999 р. на острові з’явилася церква Святого Миколая. Біла церква із золотим куполом, який чудово видно з різних місць, стала одним з визнаних символів міста. Біля неї встановлено хрест. Існує легенда, що саме на цьому місці в I ст. свій хрест встановив апостол Андрій Первозванний.


Кодацька фортеця, с. Старі Кодаки. В живописному місці на високому березі Дніпра збереглися залишки валів польської фортеці 1635 р., встановлений в 1910 р. з ініціативи Д. І. Яворницького пам'ятний знак і карта-схема.
У 17 ст. польський уряд, щоб ізолювати Запорозьку Січі від решти України, вирішив побудувати на Дніпрі фортецю. Місце для фортеці обрали біля першого, Кодацького порога, на правому березі Дніпра.Фортеця була побудована вже в липні 1635 р. і здавалася неприступною. Це був чотирикутник з виступаючими бастіонами. З півдня і сходу підступи до фортеці були захищені скелями, з півночі – глибоким яром, а із заходу – ровами і високими валами. Єдиний шлях до Кодака вів через ворота, з’єднані із зовнішнім світом підйомним мостом.
Запорізькі козаки добре розуміли призначення Кодацької фортеці і тому вирішили її знищити. Фортеця двічі була взята запорізькими військами і перетворена на опорний пункт українського козацького війська.У 1720-х рр. татари захопили фортецю, спалили село і розігнали мешканців. Відтоді Кодак вже ніколи не відроджувався як фортеця.


Проспект Дмитра Яворницького (пр. Карла Маркса). Головна вулиця нашого міста, в минулому Катерининський проспект – одна з найстаріших вулиць.Часом його заснування можна вважати початок будівництва Катеринослава на правому березі Дніпра.
Ідея будівництва проспекту належить архітектору Івану Єгоровичу Старову – автору генерального плану будівництва Катеринослава (1792). Проспект був викладений бруківкою. Уздовж нього збереглася частина будинків старої забудови: будинок губернатора (1840-50 рр.), будинок Хреннікова (1910-13 рр., нині – готель «Україна»), будинок міської управи (зараз училище культури), будівлі головпоштамту, історичного музею та гірничого університету, інші. У районі центральної площі Героїв Майдану (Леніна) організована пішохідна зона – Європейський бульвар, який прозвали «Новим Арбатом».
Головна магістраль нашого міста може посперечатися з найкращими вулицями світових столиць.


Свято-Преображенський собор (1830-35 рр.), пл. Соборна, 1. Одна із найстаріших будівель міста, яка без значних змін збереглася до нашого часу та має високу архітектурно-художню цінність. Розташований у Нагірній частині міста, на Соборній площі. За проектом архітектора Клода Геруа, собор мав бути з такою ж висотою та розмірами, які мав собор Святого Петра в Римі.У 1786 р. імператриця Катерина ІІ власноруч заклала перший камінь у основу собору. Тоді вдалося побудувати тільки фундамент і будівництво припинилося на роки.
Собор був споруджений у 1830-1835 рр.вже на новому фундаменті, значно менших розмірів,за проектом видатного російського архітектора А. Д. Захарова. Побудована у класичному стилі, споруда собору має Т-подібну конфігурацію. На старому фундаменті побудували огорожу з металевими гратами, яка була спроектована архітектором М. Денисенком.
У 1930 р. собор був закритий «на прохання трудящих». З 1931 по 1941 рр. у приміщенні собору розміщувався антирелігійний музей. У роки Другої світової війни в соборі тимчасово велися богослужіння.Після звільнення міста (1943) богослужіння знову були припинені, а приміщення собору перетворене на склад. У першій половині 70-х рр. будинок колишнього собору, як визначну пам’ятку архітектури, було реставровано і в 1976 р. в ньому був відкритий музей історії релігії та атеїзму, який діяв до 1988 р.
У 1992 р., після передачі храму Українській православній церкві, розпочалось його відновлення.


Миколаївська церква в Кодаках(1810 р.), вул. Фортечна (Жовтенят), 108. Пам'ятка архітектури національного значення. Є найдавнішою церковною будівлею у місті. Кам'яна, в стилі классицизму церква, побудована замість дерев'яної, що існувала тут з 1640 р. Будівля має хрестовидний план побудови, її західна частина сильно витягнута з напівкруглою апсидою.
В інтер'єрі храму збережені розписи, що були створені у 20 ст. В Миколаївській церкві знаходилась чудотворна ікона Божої Матері «Самарська», яка зараз знаходиться в Свято-Троїцькому Кафедральному соборі. В 1933 р. храм був зачинений і використовувався у якості складського приміщення. В 1943 р. відбулось його відкриття, проте лише у 1960-х рр. церква змогла відновити свій статус. У 2010 р. було відзначено 200-річчя з дня побудови церкви. Проведення деяких реставраційних робіт було приурочене спеціально до цієї події. З'явились нові куполи з золотими хрестами, загальний вигляд храму був поновлений.


Свято-Троїцький кафедральний собор (1837 р.), площа Троїцька, 7. Головний храм міста був збудований на місці невеликої дерев’яної церкви Казанської Божої Матері, яка була освячена ще в 1791 р. Але у 40-х рр. 19 ст. вона стала зовсім старою і потребувала заміни. У 1845 р. за проектом петербурзьких архітекторів Л. І. Шарлеманя і П. І. Віконті почалося будівництво нової кам’яної церкви в русько-візантійському стилі. Урочисте відкриття й освячення церкви відбулося у 1855 р. Церква дістала назву Троїцької. Споруда була п’ятиглавою і за своєю архітектурою була дуже схожа з Успенською, яку споруджували ті ж архітектори.
Наприкінці 19 ст. у розписі церкви брав участь відомий український художник І. С. Їжакевич (1864-1942), відомий розписом Трапезної церкви Києво-Печерської Лаври.
У 1934 р. Троїцький собор закрили «через відсутність парафіян», а його приміщення перетворили на склад. Напівзруйнований собор ожив під час німецької окупації. У листопаді 1941 р. в ньому відновили архієпископську кафедру й богослужіння, які продовжуються і в наш час.
Головна святиня храму – чудотворна ікона Божої Матері «Самарська».

 

Брянська Миколаївська церква (1913-15 рр.), пр. С. Нігояна (Калініна), 66. Храм збудовано за проектом петербурзьких архітекторів Г. І. Туровця та Є. І. Константиновича на честь 300-річчя дому Романових. Церква зведена у стилі неокласицизму, з використанням елементів бароко. Цегляна хрестова будівля, характерна для архітектури початку XX ст., має п'ять куполів. Над західним притвором – триярусна дзвіниця. Споруда належить до кращих архітектурних споруд Катеринослава початку 20 ст.
Брянська Миколаївська церква була закрита в 1929 р. Із цього часу приміщення використовували як будинок піонерів, спортивну школу і вугільний склад. Будівля прийшла в занепад.
У 1980 р. споруду реконструювали та переобладнали під органний зал. У приміщенні встановили 12-тонний орган, що має 30 регістрів і 2074 труби. Інструмент виконаний на спеціальне замовлення німецькою фірмою Sauer з Франкфурта-на-Одері. У 1988 р. тут відкрився Будинок органної та камерної музики, який функціонує до теперішнього часу.
У 2010 р. будівлю надано для проведення богослужінь громаді УПЦ МП за умов забезпечення безперешкодного функціонування Будинку органної та камерної музики. Узнать или Проверить штрафы в ГИБДД онлайн З 14 березня 2013 р. відбуваються регулярні служби в підвальному приміщенні храму.

Готель «Україна» (1912 р.), вул. Короленка, 2. Знакова споруда міста, побудована на розі Катерининського проспекту (нині пр. Д. Яворницького) і Первозванівської вулиці (нині вул. Короленко) за інженерним проектом В. Хреннікова, який вирішив побудувати прибутковий дім на місці власного одноповерхового будинку. Проектування фасаду він доручив архітекторам П. П. Фетисову і Л. Л. Хойновському.
У 1910-1913 рр. було зведено чотириповерховий будинок, в якому поєдналися стилі українського бароко та модерн. Цоколь був оздоблений рожевими гранітними плитами, білі стіни мали шестикутні вікна і майоліку за мотивами української народної творчості, п’ять багатоярусних шатрових башт завершували будинок. Найвища центральна кутова башта з цибулиноподібною банею була увінчана шпилем-флюгером з кованим із металу зображенням запорожця та його ворога із схрещеними у двобої списами. На двох сусідніх баштах над вікнами містилося зображення герба Запорозької Січі – козак з мушкетом і шаблею.
Будинок довгий час був відомий як «Дім Хреннікова». До революції 1917 р. в будинку, в крилі, що по проспекту, містилися крамниці, а в крилі, що по Первозванівській – театр-біоскоп «Палас». У 1922 р. у будинку Хреннікова розмістився художній музей, а в приміщенні «Паласу» розмістився центральний міський комсомольський клуб. Під час німецько-фашистської окупації міста тут було офіцерське казино і кінотеатр «тільки для німців» – «Вікторія». Відступаючи, фашисти спалили будинок. Відбудували його у 50-ті роки минулого століття за проектом архітектора В. Зуєва. Реконструювали будинок у спрощеному вигляді і перепланували під готель «Україна».

Дніпропетро́вський націона́льний істори́чний музе́й ім. Д. І. Яворни́цького(1903 р.), пр. Д. Яворницького (К. Маркса), 16.
Музей старовини Катеринославської губернії був заснований в 1849 р. Його першими експонатами стали знахідки з розкопаних курганів губернії, зібрання монет та старожитностей з колекцій А. Я. Фабра та Я. Д. Грахова. Спочатку він розміщувався в одній з кімнат Потьомкінського палацу, пізніше, за ініціативою Катеринославської наукової спілки, почалося будівництво спеціальної будівлі. Будівництво музею велося у 1903-1905 рр. за проектом інженера-архітектора Г. І. Панфутіна у стилі неокласицизму, і до нашого часу не зазнало істотних змін.
Значну кількість експонатів музей отримав з приватних колекцій. У зв’язку зі швидким зростанням фондів музею на початку 1910-х рр. постало питання про спорудження ще одного приміщення. Його будівництво розпочалося у 1912 р. і було припинене з початком Першої світової війни. Після Жовтневої революції музей був перейменований у Народний, а у 1926 р. отримав назву крайового історико-археологічного, ім’я О. М. Поля з назви було вилучене.
У 70-ті рр. 20 ст. для музею була зведена (за проектом авторського колективу на чолі з архітектором В. Зуєвим) фундаментальна прибудова, яка збільшила площу музею у чотири рази. У ній в 9-ти залах була розміщена художньо оформлена експозиція музею, а також в окремому блоці діорама «Битва за Дніпро» (художники М. Я. Бут, М. В. Овечкін).
У 1989 р. музею було повернуто приміщення, споруджене для музею ще в дореволюційний час.
Біля музею – колекція скіфських баб.


Дніпропетровський музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка (1913 р.), вул. Воскресенська (Леніна), 5.
У 1913 р., за проектом архітектора Ф. Булацея, до приміщення Англійського клубу був прибудований великий театральний зал з нижнім і верхнім фойє, мармуровими сходами між ними, з окремим входом. У 1914 р. прогресивна громадськість міста, незважаючи на заборону царського уряду, з ініціативи Д. І. Яворницького, та з дозволу губернатора, провела у театрі урочистий вечір пам’яті Т. Г. Шевченка, з нагоди 100-річчя від дня народження.
Влітку 1921 р. на гастролі до Катеринослава, місця свого майбутнього перебування, прибув з кращими виставами Перший театр Української радянської республіки ім.
Т. Г. Шевченка. Цей колектив був створений в 1918 р. і перші роки був пересувним. Постійну прописку він отримав лише у 1927 р. в Дніпропетровську в театрі колишнього Англійського клубу.
В 1979 р. відбулася реконструкція будинку театру за проектом архітекторів В. Халявського і Є. Яшунського. Збережені картуші з цифрами «1838» і «1913» – дати заснування клубу і його 75-річчя. Фасад прикрашений скульптурним триптихом, що відображає етапи творчого шляху театру. Закруглений кут увінчаний фігурою музи.

Скульптурна композиція «Юність Дніпра», Січеславська Набережна, 33.
Її створив знаменитий скульптор П. Є. Куценко у 1982 р. Була встановлена у 1984 р. на теперішньому місці пам’ятника воїнам-афганцям. Через півтора місяця скульптуру демонтували, бо побачили в ній пропаганду українського. Певний час вона стояла в будівлі старого цирку, потім – на з`їзді з Кайдакського мосту. Потім вона простояла у майстерні скульптора майже 13 років… Лише коли розпочалася реконструкція Набережної, скульптуру було встановлено на теперішньому місці,на березі річки Дніпро.
Головним задумом скульптора було показати величні та шляхетні постаті українських дівчат. Надихнуло автора на створення скульптури народне свято Івана Купала, коли за традицією дівчата пускають на воду вінки. Саме тому в авторській композиції зображені у човні молоді дівчата в українських сорочках та з вінками.
Скульптура вилита з бронзи, її вага складає 3,5 тонни. На створення цієї композиції пішов лише один рік.

Діорама «Битва за Дніпро»,пр. Д. Яворницького, 16. У 1975 р. у Дніпрі (Дніпропетровську), до 30-річчя Перемоги народу у німецько-радянській війні, було відкрито пам'ятник подвигу радянських солдатів і названий він був діорама "Битва за Дніпро". Це найбільша діорама в Україні, друга за площею в Європі (після бєлгородської діорами «Курська битва») і одна з найбільших у світі.
Цей шедевр був створений двома майстрами живопису тих часів Н. Я. Бутом і Н. В. Овечкіним.Загальна площа будівлі 1340 м². Площа залу діорами - 900 м². полотно, площею 840 м², розташоване в будівлі, над проектом якої працював знаменитий архітектор В. А. Зуєв.
Потрапивши всередину, складається враження глибокого ефекту присутності на місці штурму Дніпра. Панорамний радіус огляду полотна сягає 230 градусів. Для відтворення загальної картини і окремих епізодів героїчного бою були вивчені документи учасників форсування Дніпра, їхні спогади, листи, накази і зведення часів Другої світової війни.
У наш час Діорама завжди відкрита для відвідування. Величезна кількість городян і туристів із задоволенням приходять споглядати на цей шедевр.

Кам'яні баби, пр. Д. Яворницького (К. Маркса), 18. Унікальна колекція з прадавніх кам'яних статуй, зібрана Дніпропетровським історичним музеєм, вважається однією з головних визначних пам'яток не лише нашого міста, а й усієї України. Колекція нараховує близько 80 примірників фігур і є однією з найбільших колекцій стародавніх кам'яних статуй у світі. Серед колекції кам’яних баб історичного музею є унікальні статуї, які були створені в ІІІ тисячолітті до н. е. Більшу частину колекції (67 одиниць) складають половецькі статуї, що датуються 12-13 століттями. Аналогів унікальним фігурам з каменю в Європі немає – ні за давністю походження, ні за досконалістю техніки виготовлення.
Колекція розташовується просто неба біля Дніпропетровського історичного музею. Планується будівництво лапідаріума – спеціального павільйону зі скляним склепінням, що забезпечить належну температуру, вологість й вентиляцію, які необхідні для зберігання кам'яних статуй.

Палац Потьомкіна, пл. Шевченка, 1. Одна з найстаріших будівель міста, пам’ятник архітектури національного значення. Автор проекту палацу – видатний архітектор І. Є. Старов. Він розмістив будівлю на території саду, насадженого колишнім осавулом Війська Запорозького Лазарем Глобою. Сад був викуплений у нього Г. Потьомкіним. За початковим проектом палац мав класичну композицію з трьох частин: у центральній розміщався великий і два менших зали, у бокових крилах – кімнати різного призначення. Головний вхід мав шестиколонний портик з фронтоном.
На початку 19 ст. палац залишився без господаря і почав поступово руйнуватися.
У 1837 р. імператор МиколаI подарував палац катеринославському дворянству. Після цього палац було реконструйовано у спрощеному вигляді, без колишньої розкоші.
У 1849 р. в одній з кімнат розмістився створений з ініціативи катеринославського губернатора А. Я. Фабра громадський музей Катеринославської губернії, де експонувалися пам’ятки старовини. Саме це зібрання започаткувало історичний музей у нашому місті.
Під час Кримської війни (1853-1856) у Потьомкінському палаці був госпіталь. З 1899 по 1903 рр. тут проводилися заняття студентів Вищого гірничого училища.
Живописні твори картинної галереї, влаштованої у Потьомкінському палаці в 1914 р. стали початком майбутнього художнього музею.
Під час Першої світової війни тут був госпіталь, який у 1916 р. відвідав імператор Микола II. У міжвоєнний період тут був будинок відпочинку, а під час Другої світової війни – знову госпіталь. Після війни, напівзруйнований палац був реконструйований архітекторами А. Баранським, С. Глушковим і інженером А. Мучником і він став палацом культури студентів міста.
З 1961 р. палацу присвоєно ім'я Ю. О. Гагаріна. Загальна площа будівлі 5632 кв. м. Тут є концертний зал на 600 місць, лекторій на 150 місць, кімнати для студійних занять, танцювальна зала, кінотеатр, кафе. У комплексі з палацом зроблено вхід в парк ім. Т. Г. Шевченка у формі дугоподібної колонади.


Ukrainian Chinese (Traditional) English French German Italian Russian Spanish

Залиште своє питання або відгук